Групова динаміка. Структура групи: згуртованість і напруження

Структура групи

Багато соціальних психологів розглядають групову динаміку в тренінгу насамперед як зміну ролей учасниками та приховану боротьбу за те, щоб зайняти ті чи інші «рольові ніші»; основне завдання ведучого в цьому ключі трактується як свідоме (іноді відверто провокаційне) «розхитування» сформованих рольових взаємин і зміна ролей, що задає енергетику груповим процесам.

У цьому сенсі роль — це набір способів поведінки та виконуваних функцій, які видаються доречними й реалізуються в даному соціальному контексті. На перших етапах розвитку тренінгової групи функціонування учасників задається стереотипними внутрішніми настановами на виконання тієї чи іншої соціальної ролі, звичної їм у зовнішньому світі.

У міру розвитку в групі природним чином виникає потреба у все нових ролях. Більшість дослідників вважають, що набір ролей загалом завжди один і той самий і формується він на найбільш ранніх етапах життя групи. Інші дотримуються думки, що ролі існують у групі в латентному вигляді, поки не виникає специфічна для кожної фази існування групи потреба в їх реалізації. Наприклад, поява ролі «того, хто всіх у всьому підозрює», можливо, потрібна для того, щоб допомогти членам групи визначитися в тому, якою мірою слід розкривати себе перед іншими і якою мірою слід від них таїтися.

Існує довгий перелік стереотипних ролей, які представляють різні способи поведінки в психокорекційних групах. Улюбленим інструментом розподілу численних ролей або способів групової поведінки за кількома основними вимірами був і залишається факторний аналіз.

Систематизація ролей за Парсонсом

Спроба систематизації ролей Парсонса — 5 основних характеристик, за допомогою яких можна описати будь-яку роль:

1. Емоційні — одні ролі вимагають емоцій, стриманості, інші — розкутості.
2. Способом отримання — одні ролі приписуються, інші завойовуються.
3. Масштабом — частина ролей сформульована й суворо обмежена, інша — розмита.
4. Формалізацією — дія за суворо встановленими правилами або довільно.
5. Мотивацією — на особистий прибуток, кар'єрне зростання, загальне благо тощо.

Важливе значення для розуміння ролей, які грають у групі її члени (і керівник), має розроблений Робертом Бейлзом аналіз процесу взаємодії, що широко застосовується для дослідження груп у лабораторних умовах і для вивчення реальних психотерапевтичних груп. Спостереження за вербальною та невербальною комунікацією в психокорекційних групах виявили два типи функцій поведінки, які необхідні для успішного існування групи: функції вирішення завдань і функції надання підтримки. Функції вирішення завдань представлені процесами, що служать засобом досягнення певних цілей. На таке досягнення вони й мобілізують групу. Відповідні способи поведінки включають, наприклад, внесення і прийняття пропозицій, думок або відомостей. Функції надання підтримки пов'язані з емоційним і соціальним кліматом у колективі. Вони сприяють виникненню взаємної приязні членів групи та їх згуртованості, що полегшує досягнення групових цілей. Відповідні способи поведінки включають дружні або ворожі дії, вираження згоди або незгоди, з'ясування й усунення причин напруженості або її нагнітання.

Класифікація ролей за Шиндлером

Класифікація Р. Шиндлера, який описав 4 найбільш поширені ролі та одну менш поширену:

Ролі ефективної групи за Белбіним

Дослідження Белбіна — інтерес у тому, що в ефективній групі він виділив 8 ролей:

На думку С. Кратохвіла, основне завдання групової психотерапії і полягає в розширенні репертуару ролей, що надає учасникам групи можливість функціонувати в зовнішньому світі на основі нових, випробуваних у тренінгу і свідомо обраних ролей.

Згуртованість групи

Під згуртованістю розуміється взаємне тяжіння членів групи одне до одного. Це універсальне групове явище спостерігається в усіх тренінгових групах. Курт Левін визначає згуртованість як «тотальне поле сил, що змушують учасників залишатися в групі». Розвитку згуртованості приділяється особлива увага, оскільки вона є важливим фактором успішності учасників у досягненні групових завдань. Для стимулювання згуртованості використовують спеціальні психотехнічні прийоми, спрямовані на спільне переживання сильних позитивних або негативних емоцій. Згуртованість веде до створення в групі атмосфери безпеки, зниження психічного напруження, встановлення щирих, довірливих відносин між учасниками. Слід пам'ятати, що важливо підтримувати динамічну рівновагу між згуртованістю і напруженням, інакше група може зупинитися у своєму розвитку, не досягнувши значущих групових цілей. Тому в низці випадків згуртованість можна розглядати як опір змінам, який потребує спеціального усвідомлення та опрацювання.

Вачков описує групову згуртованість як показник міцності, єдності та стійкості міжособистісних взаємодій і взаємин у групі, що характеризується взаємною емоційною притягальністю членів групи та задоволеністю групою. Групова згуртованість може виступати і як мета психологічного тренінгу, і як необхідна умова успішної роботи. У групі, сформованій з незнайомих людей, якась частина часу обов'язково буде витрачена на досягнення того рівня згуртованості, який необхідний для вирішення групових завдань.

Узагальнення наявних досліджень (А. А. Александров, 1997; Ж. Годфруа, 1992; К. Рудестам, 1993 та ін.) дозволяє виділити такі фактори, що сприяють груповій згуртованості:

1. збіг інтересів, поглядів, цінностей та орієнтацій учасників групи;
2. достатній рівень гомогенності складу груп (особливо за віковим показником — небажано об'єднувати в одній групі осіб старших п'ятдесяти років і молодших вісімнадцяти);
3. атмосфера психологічної безпеки, доброзичливості, прийняття;
4. активна, емоційно насичена спільна діяльність, спрямована на досягнення мети, значущої для всіх учасників;
5. привабливість ведучого як зразка, моделі оптимально функціонуючого учасника;
6. кваліфікована робота ведучого, який використовує спеціальні психотехнічні прийоми та вправи для посилення згуртованості;
7. наявність іншої групи, яка може розглядатися як суперницька в якомусь відношенні;
8. присутність у групі людини, здатної протиставити себе групі, що різко відрізняється від більшості учасників (як показує сумний досвід не лише тренінгів, а й повсякденного життя, люди особливо швидко згуртовуються не в боротьбі за щось, а в боротьбі проти когось).

Причинами зниження групової згуртованості можуть виступити:

1. виникнення в тренінговій групі дрібних підгруп (це особливо ймовірно в групах, що перевищують 15 осіб; утім, іноді своєрідна змагальність, що з'являється між підгрупами, прискорює групову динаміку та сприяє оптимізації тренінгу);
2. знайомство (дружба, симпатія) між окремими членами групи до початку тренінгу — це веде до приховування від решти учасників групи якоїсь приватної інформації, до прагнення захистити одне одного і не вступати в полеміку, до відчуження такої діади від групи;
3. невміле керівництво з боку ведучого, яке може призвести до зайвого напруження, конфліктів і розвалу групи;
4. відсутність єдиної мети, що захоплює й об'єднує учасників, і спільної діяльності, організованої ведучим; млява групова динаміка.

Згуртованість визначає успіх тренінгової роботи вже хоча б тому, що робить групу стійкішою до ситуацій, які супроводжуються негативними емоційними переживаннями, допомагає долати кризи в розвитку. У деяких випадках досягнення високої групової згуртованості стає найважливішою метою психологічного тренінгу (про це не завжди доцільно інформувати учасників). Тренінги згуртованості, створення команди проводяться в організаціях та установах, чия ефективна діяльність безпосередньо залежить від ступеня єдності та взаєморозуміння співробітників.

Групове напруження

Під час діяльності члени групи можуть протистояти одне одному в поглядах, ставленні тощо. З'являється антипатія, неприязнь, агресивність, конфлікти між учасниками групи, учасником і керівником.

Групове напруження пов'язане з внутрішнім напруженням кожного індивіда в групі. У груповій психокорекції агресію не пригнічують, а намагаються виявити чи то вербально (розповідь про ці почуття), чи то в символічній формі (використовуються додаткові об'єкти: клієнт б'є по подушці, яка є символом людини — предмета агресії).

Якщо напруження в групі велике й не замінюється згуртованістю, то це веде до розпаду групи. Слабке напруження теж негативне, оскільки робота над собою загальмовується, члени групи задоволені відносинами, намагаються не помічати комплекси. Психокорекційна група потребує постійних конфліктів, взаємної критики та конфронтації своїх членів.

Структура ролей у команді, рівень згуртованості й напруження — саме це ми бачимо на практиці, коли група виконує спільне завдання під тиском.

• Мотузковий курс® за день показує ці процеси наживо — на виході Звіт 3.0.

  Як працює →

• Команда віддалена або розподілена — те саме онлайн.

  Онлайн →