Теорія груп. 7 природних принципів розвитку ефективної групової динаміки

1. Принцип «автономної нежиттєздатності»

Кожна людина як особина виду homo sapiens нежиттєздатна в ізоляції від інших людей. Виживання й розвиток кожної людини зумовлюються її участю в життєдіяльності людської спільноти, що забезпечує можливість використання в особистих інтересах частки сукупного ресурсного потенціалу спільноти.

2. Принцип «груподинамічності»

Прогрес будь-якої спільноти людей у своїй унікальній людській специфічності більше залежить від рівня розвитку та якості суб'єктивних відносин між членами спільноти, ніж від будь-яких об'єктивних умов і відносин.

3. Принцип «невід'ємності прав»

Кожна людина має право самостійно вирішувати, як їй розпорядитися власним життям, здібностями, можливостями та ресурсами.

Навколо кожної людини утворюється кінцева область недоторканного особистого життя, свободи дій і використання ресурсів — життєвий простір. Межа життєвого простору виникає природним чином у точках об'єктивно наявних для людини обмежень і на лініях зіткнення інтересів членів спільноти.

Людина має невід'ємне право свободи у своєму життєвому просторі. Людина має невід'ємне право прагнути до розширення свого життєвого простору. Людина має невід'ємне право відстоювати власні інтереси в ситуаціях їх зіткнення з інтересами іншого члена спільноти.

4. Принцип «рівності прав»

Кожна людина належить сама собі, кожен зобов'язаний поважати права іншого у всій їх повноті. Жодні бажання, інтереси чи потреби не створюють достатніх підстав для зазіхання на життя, гідність, свободу чи власність іншої людини.

Найвищий пріоритет мають цілі й рішення, які дозволяють кожному вирішувати свої власні завдання так, як він сам того хоче відповідно до його власного розуміння й цінностей.

5. Принцип «відповідальності»

Кожен сам несе відповідальність за задоволення власних інтересів, забезпечення якості та збереження свого життя. Це означає, що кожен несе відповідальність за свої вчинки, беручи на себе тягар наслідків власних дій.

Якість життя кожного природним чином визначається його ресурсним потенціалом і сукупним ресурсним потенціалом спільноти. Ніхто не зобов'язаний дбати про іншого, а безкорисливе бажання дбати про іншого є протиприродним.

6. Принцип «добровільної співпраці»

Замість архаїчних механізмів сили, влади та догматизованих правил має працювати механізм персоніфікованого, суб'єктивного, вільного та рівноправного узгодження, що фіксується персоніфікованою, суб'єктивною, вільною та рівноправною домовленістю.

Природна нетотожність індивідуальних ресурсних потенціалів кожного й персоніфіковані, суб'єктивні, вільні та рівноправні домовленості є фундаментом добровільної співпраці між людьми.

7. Принцип «об'єктивної невизначеності»

Зіткнення інтересів на межах життєвих просторів неможливо врегулювати з опорою на об'єктивні критерії. Єдиним ефективним інструментом урегулювання конфлікту інтересів є суб'єктивна думка носіїв інтересів, які беруть участь у розв'язанні конфлікту.

Неможливо об'єктивно визначити, де саме дії людини перетинають межу життєвого простору іншої людини. Неможливо об'єктивно визначити відповідність життєвого простору людини й значущості її ресурсного потенціалу. Неможливо об'єктивно визначити якість виконання домовленості. Неможливо об'єктивно точно відстежити момент догматизації домовленості.